Після звільнення працівник має отримати не лише зарплату за відпрацьований час, а й усі інші належні йому виплати. Серед них — грошова компенсація за невикористані дні щорічної відпустки та окремих видів додаткової відпустки. Це правило діє незалежно від того, з якої причини припиняються трудові відносини: за власним бажанням, за угодою сторін чи через скорочення.
На практиці виникають ситуації, коли роботодавець враховує не всі накопичені дні відпустки, відмовляється платити через брак коштів або відкладає остаточний розрахунок. Водночас невикористана відпустка за попередні роки не зникає автоматично, а компенсація за неї є передбаченою законом гарантією. Про те, за які дні відпустки належать гроші, коли роботодавець повинен провести розрахунок і як діяти в разі затримки виплати, спеціально для Vgorode розповіли адвокат, арбітражний керуючий Сергій Литвиненко та адвокатка Марія Конрадій.
Зараз все найоперативніше у нашому Telegram-каналі. Підписуйтесь, щоб бути в курсі найважливішої інформації
Загальне правило визначене статтею 83 Кодексу законів про працю України та статтею 24 Закону України «Про відпустки». Під час звільнення роботодавець повинен виплатити працівникові грошову компенсацію за всі невикористані дні щорічної відпустки, а також за додаткову відпустку працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину — особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.
Йдеться, зокрема, про щорічну основну відпустку, додаткову відпустку за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці або за особливий характер праці, якщо працівник має на неї право, а також про передбачену законом додаткову відпустку працівникам із дітьми.
Водночас не кожен вид відпустки можна замінити грошима під час звільнення. Наприклад, навчальні та творчі відпустки не входять до загального переліку, за який стаття 24 Закону «Про відпустки» передбачає таку компенсацію. Для окремих категорій працівників, зокрема військовослужбовців та осіб, які проходять іншу спеціальну службу, можуть діяти окремі правила.
Важливо й те, що право на компенсацію не залежить від підстави звільнення. Працівник може припинити роботу за власним бажанням, за угодою сторін або через скорочення — це не скасовує обов’язку роботодавця розрахуватися за невикористані дні відпустки.
Так. Сам факт, що працівник не використовував щорічну відпустку протягом кількох років, не означає втрати права на ці дні. Закон не встановлює загального правила, за яким невикористана щорічна відпустка автоматично «згорає» після завершення відповідного робочого року.
Наприклад, якщо людина протягом трьох років не використала частину щорічної відпустки, під час звільнення роботодавець має визначити загальну кількість накопичених днів і виплатити за них компенсацію. При цьому кількість днів потрібно підтвердити даними кадрового обліку, наказами про надання відпусток, інформацією про стаж та іншими документами.
Адвокатка Марія Конрадій звертає увагу, що роботодавець не може довільно обмежувати кількість днів, за які належить компенсація, лише через те, що працівник не використовував відпустку тривалий час. Водночас під час визначення суми потрібно враховувати вид відпустки, період, за який вона нарахована, та спеціальні норми, якщо вони поширюються на працівника.
Це питання розглядалося і Верховним Судом.
Справа № 640/24361/19: постанова від 29 березня 2023 року.
У цій справі колишня помічниця-консультантка народного депутата України вимагала компенсацію за невикористану щорічну відпустку за кілька років роботи. За матеріалами справи, вона мала право на компенсацію за 142,5 календарного дня, однак під час звільнення їй виплатили гроші лише за один день.
Суди попередніх інстанцій зобов’язали Апарат Верховної Ради України нарахувати та виплатити компенсацію ще за 141,5 дня. Верховний Суд погодився з тим, що така виплата є державною гарантією і не може залежати лише від наявності коштів у відповідному фонді оплати праці.
Ця справа стосувалася особливого статусу помічниці-консультантки народного депутата, однак підтверджує важливий принцип: якщо право на невикористані дні відпустки встановлене та підтверджене, роботодавець не може просто відмовитися від компенсації через нестачу фінансування.
Відповідно до статті 116 КЗпП України, усі суми, належні працівникові від роботодавця, за загальним правилом виплачують у день звільнення. Це стосується і компенсації за невикористану відпустку.
Якщо людина в день звільнення не працювала, гроші мають виплатити не пізніше наступного дня після того, як працівник пред’явить вимогу про розрахунок. Роботодавець також повинен письмово повідомити про суми, які нарахували та виплатили, із зазначенням кожного виду виплати.
Якщо між сторонами виник спір щодо розміру остаточного розрахунку, роботодавець у будь-якому разі повинен у встановлений строк виплатити ту суму, яку не оспорює.
Розмір компенсації визначають на підставі середньої заробітної плати відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 100. Для компенсації за невикористану відпустку за загальним правилом беруть виплати за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю виплати компенсації. Якщо людина пропрацювала менше року, розрахунок проводять за фактичний період роботи.
Сумарний заробіток за розрахунковий період ділять на відповідну кількість календарних днів, а отриману середньоденну зарплату множать на кількість днів відпустки, за які належить компенсація. Порядок також передбачає окремі правила для певних періодів та ситуацій, тому остаточний розрахунок залежить від обставин роботи працівника.
Якщо роботодавець не виплатив компенсацію вчасно, працівник може вимагати остаточного розрахунку та звертатися за захистом своїх прав.
Стаття 117 КЗпП України передбачає відповідальність за затримку виплат під час звільнення. Якщо належні суми не виплачені з вини роботодавця, він має виплатити працівникові середній заробіток за весь час затримки — але не більш як за шість місяців. Якщо між сторонами є спір щодо суми, суд може вирішувати питання відповідальності з урахуванням обставин справи та того, чи виплатив роботодавець неоспорювану частину.
Верховний Суд розглядав це питання, зокрема, у справі № 640/2534/21. У постанові від 26 вересня 2023 року суд звернув увагу, що невиплата компенсації за невикористану відпустку під час звільнення може бути підставою для відповідальності роботодавця за статтею 117 КЗпП.
Адвокат Сергій Литвиненко наголошує на важливості документального підтвердження права на виплату. Працівникові варто зберегти наказ про звільнення, розрахунковий листок, документи про використані відпустки та довідку про кількість невикористаних днів. Якщо остаточний розрахунок не проведений, доцільно звернутися до роботодавця з письмовою вимогою про виплату належних сум.
Також можна звернутися до Державної служби України з питань праці або подати позов до суду. Вибір способу захисту залежить від характеру порушення та документів, які має працівник.
Окрему увагу слід приділити строкам звернення до суду. У грудні 2025 року Конституційний Суд України ухвалив рішення № 1-р/2025, яким визнав неконституційним тримісячний строк звернення працівника до суду щодо стягнення заробітної плати та інших належних виплат у частині першої статті 233 КЗпП.
Водночас це не означає, що для всіх трудових спорів строків більше не існує. Частина друга статті 233 КЗпП передбачає окремий тримісячний строк для звернення до суду у справах про виплати, належні працівникові при звільненні, — від дня отримання письмового повідомлення про нараховані та виплачені суми. У жовтні 2026 року Верховний Суд додатково роз’яснив, що під час розгляду таких спорів потрібно встановлювати, чи отримував працівник це повідомлення і коли саме.
Тому перед зверненням до суду важливо визначити, яку саме виплату не проведено, чи була вона нарахована, чи отримував працівник письмове повідомлення про остаточний розрахунок та які строки застосовуються до конкретної вимоги.
Воєнний стан не скасував загального обов’язку роботодавця виплачувати компенсацію за невикористані дні відпустки під час звільнення. Це прямо передбачено законодавством про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану.
Водночас спеціальний закон дозволяє роботодавцю в окремих випадках обмежувати надання щорічної основної відпустки 24 календарними днями за поточний робочий рік. Якщо працівникові належить довша відпустка, невикористані дні не втрачаються автоматично: питання їх надання або компенсації вирішується відповідно до законодавства.
Для окремих категорій працівників і службовців можуть діяти спеціальні правила. Тому в кожній ситуації потрібно враховувати правовий статус людини, вид відпустки та підстави її невикористання.
Європейський суд з прав людини також розглядав питання захисту належних працівникам виплат. У справі «Кечко проти України» (заява № 63134/00, рішення від 8 листопада 2005 року) йшлося про передбачені законом надбавки до заробітної плати. Суд зазначив, що якщо чинне законодавство встановлює право на певну виплату і людина виконала необхідні умови для її отримання, держава не може довільно відмовляти у виплаті, посилаючись на нестачу коштів.
Ця справа не стосувалася безпосередньо компенсації за невикористану відпустку, однак у ній сформульовано загальний підхід до захисту майнових вимог, які мають достатню правову підставу.
Отже, під час звільнення працівник має право отримати компенсацію за всі невикористані дні щорічної відпустки та визначених законом додаткових відпусток. Тривалий період невикористання відпустки сам по собі не позбавляє цього права, а відсутність коштів у роботодавця не скасовує обов’язку провести належний розрахунок. Якщо гроші не виплатили, працівникові варто зібрати документи, письмово звернутися до роботодавця та перевірити строки й порядок судового захисту.