Геннадий Гуфман о роли областных парламентов

Геннадий Гуфман о роли областных  парламентов

Геннадий Гуфман о роли областных парламентов

События
28 сентября 2020 16:41

Накануне выборов в местные советы всех интересуют в основном социологические данные, какая партия сколько набирает и с кем потом может объединиться, пишет в №18 Журнала Корреспондент днепровский политик и общественный деятель Геннадий Гуфман.

Одновременно идет кастинг лозунгов — у кого ярче, кто обещает больше. Я вот вижу, что большинство политиков ругают большевиков в 1917-м, но с удовольствием используют лозунг «Землю — крестьянам, заводы — рабочим!» в осовремененном исполнении.

И практически никто из участников забега пока не задумывается, на каких принципах будет построена та власть, которую в октябре некоторые получат. Удастся ли на практике реализовать цели, так активно «продаваемые» политиками согражданам за будущие голоса?

А серьезно размышлять об этом стоит именно сейчас. Конечно, в связи с административной реформой в украинском законодательстве есть много непонятного и толком не выписанного. До сих пор никому достоверно не известно, как именно старая система управления в областях будет синхронизирована с создаваемой, и получит ли новая дополнительные функции. Очевидно одно: управлять, как раньше, региональным элитам уже не удастся.

Де-факто каждый облсовет в Украине даже сейчас имеет большинство функций областного парламента, но никогда ими не пользуется. В нашей области на ум приходит один-единственный случай — когда перед парламентскими выборами-1998 уже изгнанный из правительства Павел Лазаренко вернулся в кресло председателя Днепропетровского облсовета и при поддержке полностью подконтрольных ему депутатов установил на несколько месяцев региональную доплату к пенсии.

Конечно, это стало вопиющим исключением из правил, сделанным в пику центральной власти. Но люди в погонах начали интересоваться лазаренковскими делами позже, и вопроса о пенсиях в списке претензий не оказалось. Значит, законная возможность существовала, и Лазаренко просто сумел ее использовать. Да, явно в собственных целях — та добавленная «десятка» помогла лазаренковской Громаде зайти в Верховную Раду в основном благодаря именно голосам днепропетровцев. Люди, особенно пожилые и с низким уровнем дохода, увидели в доплате попытку региональной власти исправить социальную несправедливость, допускаемую киевской властью.

Сегодня мы, представители Оппозиционной платформы — За жизнь, тоже заявляем о необходимости использовать региональные возможности для исправления ошибок центральной власти. Нашим землякам тяжело, и мы в очередной раз увидели это не из кабинетных окон, а объездив за последние месяцы почти всю сельскую Днепропетровщину во время проекта "Давай знакомиться!".

Прежде всего, люди жалуются даже не на низкие пенсии и зарплаты, а на несоответствие сельской социальной инфраструктуры их реальным потребностям. В первую очередь это касается медицины. Ну не сможет одинокая 80-летняя бабушка ехать за 100 с лишним километров до райцентровской больницы, да еще и на автобусе, ездящем дважды в неделю!

Меня знакомые предупреждают: «Гена, играешь с огнем. Будешь так продолжать — начнут обвинять в сепаратизме. Это до сих пор в тренде». Недавно то же говорили, когда мы заявили о необходимости местного референдума, посвященного местному бюджету. А в чем тут сепаратизм? В желании с помощью местного населения определить, куда в первую очередь направлять деньги, отчисляемые в виде налогов?!

Чепуха. Референдум как абсолютно законный механизм принятия важных решений много лет нормально используют в большинстве стран — причем тех, которые у нас принято приводить как пример для подражания как «цивилизованных». А мы, позвольте поинтересоваться, какая страна? Кравчук с Кучмой или Зеленский, как к ним ни относись, точно не похожи на вождей племени зулусов, а всемирно известные ученые из Академии наук — на шаманов с бубнами.

Это все больше раздражает. Понимаю, что таким образом осуществляется системная подмена понятий, которой так удобно прикрывать глобальные экономические или даже геополитические интересы. Вы не задумывались, почему в Китае никто не призывает создавать значительно более состоятельную и технологичную Японию, а в Мексике или Гватемале не строят США?

Хотя, пожалуй, я увлекся. В каждом из вышеупомянутых государств существует собственная модель политического управления — как на центральном уровне, так и на местном. И ни одна из них не идеальна.

А нам придется модифицировать свою. Менять на систему действия сохранившуюся пока систему коллективного бездействия, когда областные депутаты нужны местной исполнительной власти (неважно, кто ее будет возглавлять — глава госадминистрации или префект) в основном для принятия бюджета, осваиваемого потом по принципам, не имеющим ничего общего с чьими-то предвыборными обещаниями.

Правда, это уже совсем другая история.


Геннадій Гуфман про роль обласних парламентів

Напередодні виборів до місцевих рад всіх цікавлять в основному соціологічні дані, яка партія скільки набирає і з ким потім може об'єднатися, пише в №18 Журналу Кореспондент дніпровський політик і громадський діяч Геннадій Гуфмана.

Одночасно йде кастинг гасел – у кого яскравіше, хто обіцяє більше. Я ось бачу, що більшість політиків лають більшовиків в 1917-му, але із задоволенням використовують гасло «Землю – селянам, заводи – робітникам!» в осучасненому виконанні.

І практично ніхто з учасників забігу поки не замислюється, на яких принципах буде побудована та влада, яку в жовтні деякі отримають. Чи вдасться на практиці реалізувати цілі, які так активно «продаються» політиками співгромадянам за майбутні голоси?

А серйозно міркувати про це варто саме зараз. Звичайно, в зв'язку з адміністративною реформою в українському законодавстві є багато незрозумілого і толком не виписаного. До сих пір нікому достеменно не відомо, як саме стара система управління в областях буде синхронізована зі створюваною, і чи отримає нова додаткові функції. Очевидно одне: управляти, як раніше, регіональним елітам вже не вдасться.

Де-факто кожна облрада в Україні навіть зараз має більшість функцій обласного парламенту, але ніколи ними не користується. В нашій області на думку спадає один-єдиний випадок - коли перед парламентськими виборами-1998 вже вигнаний з уряду Павло Лазаренко повернувся в крісло голови Дніпропетровської облради і за підтримки повністю підконтрольних йому депутатів встановив на кілька місяців регіональну доплату до пенсії.

Звичайно, це стало кричущим винятком з правил. Але люди в погонах почали цікавитися лазаренківськими справами пізніше, і питання про пенсії в списку претензій не виявилося. Значить, законна можливість існувала, і Лазаренко просто зумів її використовувати. Так, явно в своїх цілях – та додана «десятка» допомогла лазаренківській Громаді зайти у Верховну Раду в основному завдяки саме голосам дніпропетровців. Люди, особливо люди похилого віку та з низьким рівнем доходу, побачили в доплаті спробу регіональної влади виправити соціальну несправедливість, що допускається київською владою.

Сьогодні ми, представники Опозиційною платформи - За життя, теж заявляємо про необхідність використовувати регіональні можливості для виправлення помилок центральної влади. Нашим землякам важко, і ми в черговий раз побачили це не з кабінетних вікон, а об'їздивши за останні місяці майже всю сільську Дніпропетровщину під час проекту "Давай знайомитися!".

Перш за все, люди скаржаться навіть не на низькі пенсії і зарплати, а на невідповідність сільської соціальної інфраструктури їх реальним потребам. В першу чергу це стосується медицини. Ну не зможе самотня 80-річна бабуся їхати за 100 з гаком кілометрів до райцентрівської лікарні, та ще й на автобусі, що їздять двічі на тиждень!

Мене знайомі попереджають: «Гена, граєш з вогнем. Будеш так продовжувати - почнуть звинувачувати в сепаратизмі. Це до сих пір в тренді». Нещодавно те ж говорили, коли ми заявили про необхідність місцевого референдуму, присвяченого місцевому бюджету. А в чому тут сепаратизм? У бажанні за допомогою місцевого населення визначити, куди в першу чергу направляти гроші, які відраховуються в вигляді податків?!

Нісенітниця. Референдум як абсолютно законний механізм прийняття важливих рішень багато років нормально використовують в більшості країн - причому тих, які у нас прийнято приводити як приклад для наслідування як «цивілізованих». А ми, дозвольте поцікавитися, яка країна? Кравчук з Кучмою або Зеленський, як до них не стався, точно не схожі на вождів племені зулусів, а всесвітньо відомі вчені з Академії наук – на шаманів з бубнами.

Це все більше дратує. Розумію, що таким чином здійснюється системна підміна понять, якою так зручно прикривати глобальні економічні або навіть геополітичні інтереси. Ви не замислювалися, чому в Китаї ніхто не закликає створювати значно більш заможну і технологічну Японію, а в Мексиці або Гватемалі не будують США?

Хоча, мабуть, я захопився. У кожному з вищезгаданих держав існує власна модель політичного управління - як на центральному рівні, так і на місцевому. І жодна з них не ідеальна.

А нам доведеться модифікувати свою. Міняти на систему дії існуючу поки систему колективної бездіяльності, коли обласні депутати потрібні місцевіц виконавчіц владі (неважливо, хто її очолюватиме - глава держадміністрації або префект) в основному для прийняття бюджету, який освоюється потім по принципам, які не мають нічого спільного з чиїмись передвиборними обіцянками.

Правда, це вже зовсім інша історія.

Это чат – пиши и читай 👇
Ого! ты доскролил до нашего чатбота 😏
Теперь у тебя есть возможность настроить его под себя и узнавать важный контент первым, чтобы рассказывать друзьям
Только почта, только хардкор 🤘
Мы в соцсетях